Знана старовинна козацька святиня, розташована в межиріччі Самари й Самарчука. Вперше згадується у історичних джерелах з 1602 року. За свою довгу історію монастир пережив часи руйнації та процвітання. У ХVIII ст. Самарський монастир – релігійний центр Запорозьких вольностей, із великими земельними володіннями, школами, лікарнями, свічковими майстернями, млинами, пасіками, тощо. З 1720 р. монастир особисто опікають та підтримують миргородський полковник Данило Апостол та його син Павло. Обитель, укріплена фортифікаціями, виявилася надійним форпостом запорожців в російський-турецьких війнах 1735–1739 і 1768–1774 рр. Під її стінами будуть вщент розгромлені татарські війська очолені Нуреддін-султаном у 1736 р. та Калгою-султаном у 1769 р. Багато хто з поважних козаків та запорозьких старшин жертвували свої статки на користь святині, доживали свій вік в молитві при монастирі, там же і отримували свій останній притулок. Після зруйнування Січі, обитель знайшла захисника та патрона в особі легендарного «Дикого попа» Кирила Тарловського, з ім’ям якого пов’язане значне піднесення монастиря та будівництво на його території першого мурованого Миколаївського собору. Самарський монастир – унікальна памятка історії Присамарського краю, один з найстаріших пам'ятників Запорозької Січі, що зберігся до наших днів.